Настася Князева спеціально для УП.Життя

Напевно, ви чули, що кохання не має віку. Такі почуття не пов’язані з прожитими роками, досвідом та життєвою мудрістю – вони залежать лише від готовності кохати та бути коханими.

Ми вирішили перевірити – чи справді це так?

Спільно з благодійним фондом "Життєлюб" ми розпитали в трьох пар, як це – знайти свою любов після 50-ти.

Наші герої унікальні! У них немає вільного часу – танці, тусовки, зйомки в кліпах і рекламі, зустрічі з друзями, подорожі, виступи та багато інших не менш важливих справ.

Нам вони розповіли про свої перші побачення, ревнощі, нюанси спільного життя і те, як вони зустріли любов у дорослому віці.

Людмила та Олександр

Олександр, 71 рік

Олександр народився у Баку. За освітою він – столяр, працював з меблями та червоним деревом. Але життя мало на нього інші плани, тому відразу після інституту наш герой перекваліфікувався у кам’янаря-монтажника.

Все життя він, власне, зводив будинки, хіба що за виключенням того періоду, коли служив в армії.

З молодості обожнював велосипеди – це був його основний транспорт та найкращий друг на той момент.

Олександр навіть став майстром спорту України з велосипедного спорту, постійно брав участь у спартакіадах та змаганнях, навіть займав призові місця.

В 2011 році Саша втратив дружину – вона пережила інсульт, 4 роки боролась з його наслідками, але врешті-решт, не змогла перемогти.

Вони були у шлюбі 38 років. Просто уявіть, що ви стільки років жили одним життям – і аж раптом потрібно жити зовсім іншим.

Людмила, 81 рік

Люда народилася у Коростені. За освітою – інженер-проектувальник, можна сказати, що в Люди та Саші майже сімейний підряд з будівництва :)

Все життя вона працювала в Києві за професією в різних інститутах.

Шаленіє від бальних танців. Вміє танцювати і вальс, і фокстрот, і квікстеп, і самбу, і румбу.

– Як ви познайомилися?

Олександр: Після смерті дружини мені дуже захотілось танцювати – напевно, такий захисний механізм у психіки.

У молодості я і на гітарі грав, і співав, але от танцювати захотілось аж після виходу на пенсію. Так і почалась наша історія.

У 2016 році я знайшов оголошення у газеті від Палацу ветеранів, де вони запрошували життєлюбів приходити і танцювати. І я, звичайно, прийшов.

У тренера, який керував групою, не було часу мене навчати особисто, тому він запропонував комусь із групи зі мною позайматися. Як же мені пощастило, що першою, хто до мене підійшла, стала Людмила Григорівна, моя Люда. Вона навчала мене рік, водила у різні групи та на різні курси.

Врешті-решт, сьогодні ми чудово танцюємо вдвох.

У серпні 2019 року ми одружилися. Я дякую збігу обставин, що подарував мені мою душевну, добру, енергійну Людочку!

– Чи є місце ревнощам у вашій парі?

Олександр: Ми не бачимо сенсу в ревнощах, коли є довіра.

Майже весь час ми проводимо удвох, хіба що Людочка інколи їздить на відпочинок в Трускавець чи Миргород, і я спокійно її відпускаю.

Ми вищі за ревнощі, особисто в мене може бути тільки одна жінка – інші мене просто не цікавлять.

– Як ви проводите час разом?

Людмила: Ми просто пристрасні фанати Києва. Намагаємося гуляти, ходити на виставки, у театри.

Зараз через пандемію гуляємо на свіжому повітрі біля Дніпра. Живемо на Оболоні, обожнюємо Ботанічний сад.

Ще більше нас зачаровує своєю величністю Хрещатик, особливо влітку – одне задоволення сидіти біля музичних фонтанів і насолоджуватися життям.

Яку пораду можете дати щодо стосунків для молоді?

Людмила: Поважайте один одного. Коли є повага, інтерес до життя один одного, до захоплень, до часу і почуттів іншої людини, тоді є і любов.

Завжди даруйте один одному тільки добро. Шукайте компроміси, інколи поступайтесь і майте почуття міри.

Гала та Йєн

Гала, 57 років

Гала родом з Карпатським гір, та більшість життя провела у подорожах по всьому світу.

Її чоловік Йєн народився у шотландському містечку Абердин – він працював матросом, доводив до сліз вчителів своїми творами і мріяв побачити світ.

У дитинстві улюбленим літературним героєм Гали був Айвенго, а першою річчю, яку вона зшила власноруч, була спідниця, за стилем схожа на шотландську, яку допоміг зробити її тато. Вже тоді життя натякало на те, як Гала знайде свою любов.

Перша освіта героїні – бібліотекарка, в 24 вийшла заміж, народила сина.

Але у 35 років знову почала вчитися – цього разу на менеджера організацій, побудувала успішну кар’єру і віддала всю себе великим проєктам.

У той час її майбутній чоловік встиг стати офіцером торгового флоту, працював у Північному морі на нафтових вишках, побудував свій бізнес. Одружився і виховував сина, навчив його любити пригоди, роботу, людей і правду.

Одночасно вони знову вирішили змінили своє життя на 180 градусів, завдяки чому згодом і зустрілися.

Гала почала працювати в театрі, як менеджерка, та водночас займалася в студії, як акторка.

Йєн переїхав на південь Іспанії у чарівний будиночок в горах з панорамою на Середземне море і почав писати книги.

– А як же кохання?

Гала: Восени 2019 року два любителі пригод і шалених змін зустрілися в інтернеті за обговоренням літератури.

Я була вражена роботами Йена, але мій досвід бібліотекарки і купа перечитаної класики вирішили перевірити талант автора. Я кинула йому виклик: писати по одному розділу на день…

І з того моменту кожний мій наступний ранок починався з прочитання нового розділу його книги. 7 розділів, які я читала із щирою зацікавленістю в кожному слові, і відчувала рідну душу.

Ми почали спілкуватися в месенджері. Раптом він поділився своїм бажанням приїхати до мене в Київ.

Він прилетів на цілий тиждень, а потім залишився ще на один. Йєн запросив мене до нього в гості, познайомив зі своїм братом і сином.

Березень 2020 року, пандемія…. Вона розлучила нас на 106 днів, це десь 300 годин наших розмов в месенджері про все і навіть танці в ефірі.

Як тільки кордони відкрили – Йєн прилетів до мене, ми намагалися потрапити в Іспанію на яхті, він прекрасно нею керує, але дійшли тільки до Чорногорії. Повернулися до Києва і об’їздили всю Україну.

22 вересня 2020 року ми стали містер і місіс Сімпсон. За шотландськими традиціями Йєн був у національному костюмі, який знайшла в Києві – справжній кілт і мундир клана Фрейзер, а я була у спідниці, яку придумав мій тато в дитинстві. Завжди пам’ятатиму наші шалені весільні танці.

– Чи перестали ви вірити в казки і дива?

Гала: У нашому віці з’являється хронічна недовіра до всього. Чесно, я не вірила у всю цю історію, допоки не доторкнулася до його руки в Борисполі і запитала Are you real? (Ти справжній?).

Як природа створила дві людини у різних точках світу, які мають схожий плейлист класичної музики, смаки у ароматах, кольорах, їжі.

Які однаково сильно закохані в море і гори, Шотландію і літературу.

Любов – це коли ти зустрічаєш людину, ніби це сама ти! Кожний з нас зустрів себе.

– Яку пораду можете дати щодо стосунків для молоді?

Гала: Кохати просто. Немає часу для перешкод, проблем, немає часу для страждань. Кожну хвилину потрібно кохати.

Йєн – справжній чоловік, який бере і робить. Він поважає мене, як поважаю його я.

І найголовніше – ми вже були щасливі і повноцінні, готові до спільної пригоди. Це основна умова того, щоб стосунки залишались міцними та здоровими.

Любов та Анатолій

Любов, 84 роки

Сусіди жартома називають її "Фокстрот".

Люба народилась сьомою дитиною в родині, дитинство її було холодним і голодним, як у всіх в післявоєнний час.

Наша героїня завжди любила життя, навчання і активності. У 1950-х роках вона вийшла заміж за Василя і щасливо прожила з ним в Києві до 2005 року. Того року її чоловіка не стало і вона залишилася з двома дочками і синочком, чотирма внуками, трьома правнучатами.

Люба обожнює танцювати, разом з дочками і внучками навіть відвідувала школу танців.

В рамках співпраці з Агентством дорослих моделей фонду "Життєлюб" знімалася в кліпах Наталії Могилевської, Стаса Костюшкіна і Pianoбой.

Завдяки дітям побачила Індію, Гаваї, Багами, Пуерто-Ріко, Штати, Париж, Мюнхен, Краків, Прагу і багато інших гарних місць. Обожнює сауну і відвідує її регулярно вже 30 років.

Анатолій, 89 років

Народився в Челябінську, працював вчителем фізкультури, 25 років вів воєнну службу.

Займається спортом з 1947 року і дотепер.

Також одружився, вони з дружиною прожили разом 53 роки. На жаль, її спіткала важка хвороба, яку не вдалось перебороти.

– Як ви познайомились?

Анатолій: Коли ми з дружиною ходили на танці в Гідропарк, там познайомилися з Любою і почали спілкуватися, бо жили поруч.

Після смерті дружини мені було важко, я страшенно сумував, нічого не хотілося, тому тільки через півроку я зайшов на танцювальний майданчик за спогадами і зустрів Любу.

Розповів їй про трагедію, ми поспілкувалися і зрозуміли, що нам буде легше, приємніше і веселіше жити разом. Мені тоді було 78 років, а Любі 72.

– Чи є місце ревнощам у вашій парі?

Анатолій: Було! Спершу я ревнував Любу до партнерів, які добре танцювали, з якими вона хотіла підкорити танцювальну сцену.

А пізніше просто з ними познайомився, ми подружилися і ревнощі зникли.

– Як ви проводите час разом?

Любов: Ми вдвох у "Життєлюбі", тому до карантину ми активно брали участь у всіх заходах, танцювали, відвідували літературні вечори.

Зараз обожнюємо готувати разом, навіть прибирати разом нам у задоволення.

А ще у нас є спільна дитина – наш кіт Філя, йому 12 років, стільки ж ми з Любочкою разом.

– Яку пораду можете дати щодо стосунків для молоді?

Любов: Помічайте у всьому позитив і просто вірте, що все буде добре, яка б негода не зносила вас з ніг.

Не вішайте носа і шукайте в житті підтримку – вдвох легше перечекати зливу.